Новини про можливу екстрадицію українців з-за кордону періодично викликають занепокоєння. Розмови про це посилилися після того, як, наприклад, Польща почала розглядати можливість видачі чоловіків,що незаконно виїхали з України. Розберемося, на яких підставах людину справді можуть примусово повернути, а що є лише чутками.
За що справді можуть екстрадувати?
Головне, що варто розуміти: екстрадиція — це складна юридична процедура, яка застосовується виключно щодо кримінальних правопорушень. Це не масова депортація, а індивідуальний процес.
Щоб Україна могла вимагати видачі свого громадянина зі Словаччини чи іншої країни ЄС, мають бути дотримані такі умови:
Кримінальне провадження. Проти людини має бути відкрита кримінальна справа в Україні, або вже винесено вирок суду, що передбачає позбавлення волі.
Міжнародний розшук. На підставі рішення суду особу оголошують у міжнародний розшук.
Принцип подвійної кримінальності. Злочин, за який вимагають екстрадиції, має вважатися кримінальним правопорушенням як в Україні, так і в країні, де перебуває людина (наприклад, у Словаччині).
Офіційний запит. Міністерство юстиції України надсилає офіційний запит про екстрадицію до відповідних органів іноземної держави. Рішення ухвалює іноземний суд.
Найчастіше йдеться про серйозні злочини: корупцію, шахрайство у великих розмірах, відмивання грошей, участь у злочинних угрупованнях чи тяжкі насильницькі злочини.
Ухилення від мобілізації — не привід для екстрадиції
Найбільше питань виникає щодо можливої екстрадиції за ухилення від мобілізації. Тут європейське законодавство дає чітку відповідь: це неможливо.
Ключовим документом, що регулює ці питання між країнами-членами Ради Європи (включно зі Словаччиною та Україною), є European Convention on Extradition (Європейська конвенція про видачу правопорушників) 1957 року. Стаття 4 цієї конвенції прямо виключає екстрадицію за правопорушення, які є суто військовими, а не загальнокримінальними.
Ухилення від призову під час мобілізації підпадає саме під цю категорію. В Україні це адміністративне або, за певних обставин, кримінальне правопорушення, але в країнах ЄС воно не має кримінального відповідника і розглядається як порушення військового обов'язку. Те саме стосується й інших подібних ситуацій, наприклад, коли волонтер виїхав за системою «Шлях» і не повернувся вчасно.
Статус біженця не є абсолютним захистом
Важливо пам'ятати, що статус тимчасового притулку (dočasné útočisko) захищає від примусового повернення в країну, де триває війна. Однак він не дає імунітету від кримінального переслідування за злочини, не пов'язані з військовими діями.
Якщо людина скоїла серйозний кримінальний злочин (наприклад, шахрайство чи корупційні дії), і Україна подала обґрунтований запит на її видачу, європейський суд може ухвалити рішення про екстрадицію. У такому випадку статус тимчасового захисту не стане на заваді.
Отже, масової видачі українців з ЄС не буде. Екстрадиція залишається індивідуальним правовим інструментом для притягнення до відповідальності за серйозні кримінальні злочини, і не застосовується до випадків ухилення від мобілізації.
